Так чи інакше, усі ми в своєму житті зіштовхувались з цим їдким відчуттям страху перед невідомим. Усі до єдиного, ми хочемо бути вільними та щасливими, але, коли мова йде про повну відповідальність за власне життя, за кожнісінький вибір, що робимо – ми боїмося цього на якомусь ледь помітному підсвідомому рівні і даємо задній хід.

Так, ми всі архітектори своєї долі, яку створюємо власноруч. Прокладати шлях там, де ще ніхто не ходив, де немає вказівних чи будь-яких розпізнавальних знаків… Не знаючи заздалегідь всього, що чекає нас попереду… Це дійсно страшно, адже немає ніяких гарантій. А ми – Homo Sapiens – настільки звикли до гарантійних чеків в нашому житті, що навіть крихітна вірогідність розвитку подій без чітко прописаного сценарію та відомого результату вводить нас в певний ступор, або ж і зовсім паралізує у відношенні активних дій. Іронія у тому, що свобода, щастя, драйв і щира радість – всі ці явища є природними атрибутами його моторошної величності Невідомого. Чи й справді все настільки страшно? А може навпаки –приваблююче?

Не кожен з нас реально приходить до цього усвідомлення. Але кожен мусить. Це необхідний етап у становленні особистості. Адже чим більше ми прив’язуємося до цього липкого відчуття «безпеки» і планування життя на сто років вперед, тим менше у нас реальних шансів прорватися через всі ці ілюзії до свого справжнього щастя та реалізації. Всі ми боїмося втратити те, що вже маємо – ту реальність, яку так довго створювали, в котру так довго вірили, але, чіпляючись за котру, не можемо легко йти вперед.

Проте, що ж насправді реально? Уявімо собі, що нас мучить жахлива спрага і ми мріємо зробити хоча б кілька ковточків прохолодної джерельної води. Чи можливо налити свіжої, кришталево чистої води у склянку, що наповнена по вінця «комфортною» рідиною, яка хоч і створює ілюзію присутності, але не дає того живильного ефекту? Такий він, закон Всесвіту: щоб отримати щось нове, треба звільнити для цього місце в своєму житті – відпустити старе. Позбутися всього, що більше не сприяє еволюції на рівні свідомому і несвідомому. Відпустити все, що заважає рухатись вперед і здійснювати мрії. Так це працює. Щоб отримати новий цікавий і не схожий ні на що досвід – потрібно залишити свою таку затишну, насиджену зону комфорту і зробити крок в Невідоме. А потім ще крок. І знову крок. І так до нескінченності крокувати, довіряючи своєму внутрішньому компасу. Адже в просторі, де все відомо наперед, все вивчено и прораховано – нічого нас не може здивувати і по-справжньому привести в захоплення. Все стає нудним і статичним, ніби мертвим. А потім і ми помираємо, будучи живими.

Зовсім інша справа – спонтанність. Коли вона приходить в життя – все перероджується, набуває нового сенсу. Радість від неочікуваних подій надає сил. Потрібно лише довіряти собі, чути своє серце, розсувати горизонти розуму і пізнавати всі можливості проявлення себе в світі і світу в собі. Наша внутрішня навігація проведе нас через саму моторошну темряву і освітить шлях під нашими ногами. Потрібно лише робити кроки, щоб у цієї системи була можливість працювати і проявляти себе у нашому житті. Реальний досвід показує, що кожен, хто наважується на таку подорож – обов’язково здобуває свої щасливі крила.

Чи готові Ви подивитися своїм страхам в обличчя і отримати те, що вони від вас приховують? Отримати своє Життя. Якщо так – пориньте в обійми Невідомого. Віддайтеся всесвіту так, як віддалися б найкоханішій людині і насолоджуйтеся кожним моментом живого буття.

 

 

 

 

Фото: @gypsea_lust